Святий Миколай був багатою людиною і дбав про бідних людей тих часів. Найбільш імовірно, що традиція дарувати (відкривається в новій вкладці) подарунки пішла від відомого випадку, коли один збіднілий (відкривається в новій вкладці) чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим (відкривається в новій вкладці). За тамтешніми звичаями, вони не змогли б вийти заміж, і, якщо б їм не вдалося знайти роботу, то довелося б стати повіями (відкривається в новій вкладці). Миколай, у той час ще не єпископ, дізнавшись про це, вирішує скористатись батьківським спадком (відкривається в новій вкладці) щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно у кімнату, де ночували сестри, шмат золота (відкривається в новій вкладці) — на придане для кожної з дочок. Крім того, святий Миколай бажав, щоб ті три дочки не знали хто їм закидав це золото.
Ймовірно, ця традиція пішла з середньовічної (відкривається в новій вкладці) Німеччини (відкривається в новій вкладці), де напередодні свята батьки презентували дітям новий зимовий одяг (відкривається в новій вкладці). З часом це почали робити таємно, вночі, щоб діти вірили в чудеса святого. Згодом почали також даруватиласощі (відкривається в новій вкладці): горіхи (відкривається в новій вкладці), сухофрукти (відкривається в новій вкладці) та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами; шкільне приладдя, іграшки, які клали в нові чи начищені та відремонтовані старі черевики, які ставили поблизу камінів (відкривається в новій вкладці), чи у панчохи, які вішали на каміни. Діти вірили, що святий саме через камін закидає в дім подарунки. Неслухняних дітям клали в’язку різок. Вважалося, що імена тих хто гідний чи не гідний подарунка записувалися в Золотій книзі, якою володів святий Миколай. Діти також часто вірили, що Миколай приходить з осликом (відкривається в новій вкладці), який допомагає йому. Тому вони клали поруч зі своїм взуттям моркву (відкривається в новій вкладці) для нього. Вважалося, що віслюк веде свій рід від осла, на якому Ісус Христос (відкривається в новій вкладці) святково в’їжджав у Єрусалим (відкривається в новій вкладці) напередодніРозп’яття (відкривається в новій вкладці).
В деяких країнах Миколай має також інших супутників. У Австрії (відкривається в новій вкладці) напередодні свята містами бігає чортівня (відкривається в новій вкладці), яку згодом розганяє святий Миколай, вирушаючи роздавати подарунки. В Чехії (відкривається в новій вкладці) вірять, що святого супроводжують чорт (відкривається в новій вкладці) і ангел (відкривається в новій вкладці): кожен з них має книгу, де занотовуються добрі і погані справи дитини, на основі яких святий вирішує, чи гідний малюк подарунків. В Голландії (відкривається в новій вкладці) діти вірили, що святитель щороку приїжджає в Роттердам (відкривається в новій вкладці) на кораблі з Іспанії (відкривається в новій вкладці), яка уособлювала «теплі країни». Миколай в’їжджав у місто на коні у супроводі «Чорних Пітів» (відкривається в новій вкладці) — помічників-негренят, — у червоному облаченні католицького єпископа й з єпископською палицею, і, їздячи країною, дарував подарунки. Сьогодні на основі цієї легенди щороку відбувається театралізоване дійство.
З часом діти почали писати листи святому, в яких перелічували добрі справи, просили пробачення за погані і писали, який саме подарунок хочуть отримати.
Святий Миколай з помічником і чорти навколо них. Театралізоване дійство в Баварії (відкривається в новій вкладці),Німеччина (відкривається в новій вкладці) (2007 (відкривається в новій вкладці))
З Німеччини звичай розповсюдився на сусідні країни — Австрію (відкривається в новій вкладці), Нідерланди (відкривається в новій вкладці),Чехію (відкривається в новій вкладці), Словаччину (відкривається в новій вкладці), Польщу (відкривається в новій вкладці), звідки він, ймовірно, перейшов на українські землі. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні (відкривається в новій вкладці), яка свого часу перебувала підРіччю Посполитою (відкривається в новій вкладці).
В Західній Європі (відкривається в новій вкладці), в часі Реформації (відкривається в новій вкладці), коли засуджувалося шанування святих, в протестантських країнах святий Миколай був замінений новонародженим Ісусом (відкривається в новій вкладці), відповідно, подарунки, саме від його імені, стали даруватися на Різдво Христове (відкривається в новій вкладці). З приходом Контрреформації (відкривається в новій вкладці), традиція дарувати подарунки від імені Миколая відродилася, однак, була вже міцно прив’язана до Різдва. Згодом, образ святого Миколая перестав асоціюватися напряму зі святим, перетворившись в міфічний та комерціалізований образ Санта Клауса (відкривається в новій вкладці).
В Україні (відкривається в новій вкладці) подібна практика не прижилася через те, що вона в той час належала Польщі (відкривається в новій вкладці) та Росії (відкривається в новій вкладці), традиційнокатолицькій (відкривається в новій вкладці) та православній (відкривається в новій вкладці) державах, де ні про яку Реформацію (відкривається в новій вкладці) не було й мови.
З приходом на більшу частину українських земель радянської влади (відкривається в новій вкладці), святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз (відкривається в новій вкладці), який дарує подарунки на Новий Рік (відкривається в новій вкладці). На Західній Україні (відкривається в новій вкладці), натомість, традиція збереглася, адже ці землі належали СРСР (відкривається в новій вкладці) значно менший проміжок часу, за який встигла відбутися лише одна зміна поколінь (відкривається в новій вкладці), чого недостатньо для переривання традиції.